Сам собі я зраджувать не стану –
буду я писати, як писав,
за лугів зеленим тихим ставом –
чорної землі широкий став,
а над ставом плавають хмарини,
що зібрались в ірій до весни...
Ніжна хвилька рідної травини.
І могутня хвиля борозни.
Сам собі я зраджувать не стану –
буду я писати, як писав,
за лугів зеленим тихим ставом –
чорної землі широкий став,
а над ставом плавають хмарини,
що зібрались в ірій до весни...
Ніжна хвилька рідної травини.
І могутня хвиля борозни.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »