Жарт

Роботонько моя, моя скорбото!
Чи любить хто, як я тебе люблю?
Не кидай оком гнівно на ворота,—
Ось тільки витру піт — і дороблю.

Як я робив! — і звечора, і зрану,
І сяк тебе улещував, і так.
А ти мені ятрилась, наче рана:
“Роби доладніш, не сиди, лайдак!”

За барки брала, одягала пута,
Попід очима ставила синці.
Тулилася до серця, ніби рута:
“Роби, роби, не йди на манівці!”

Тягла вперед, віддавлювала п’яти,
Ув очі цілувала серед мук!
Куди тебе подіну я, трикляту,
І як, таку кохану, збуду з рук?

Не гнівайся, пусти хоч на хвилину,
Уже не горб у мене — три горби!
Візьму і вмру. А ти і в домовину:
“Вставай, ледащо, трохи ще зроби!”