Пиши собi, пиши собi, пиши,
Як тiло опирається душi,
Як тихо i повiльно серце в'яне…
Тебе не стане, i мене не стане,
Не стане й свiту — лишаться в iмлi
Слова великi i слова малi.
Упокорися, поневаж вагання,
Бо все намарне, все тепер останнє —
I воля, i покора, i мета,
Така наївна i така проста, —
Вiдбутися в собi, сягнути i збагнути,
Де гордiсть, де гординя, де покута,
Де нелукавий i лукавий де
I хто тобi мотузочку пряде,
Чого тебе болить, чого живеш над силу,
Чого так думи клято опосiли —
Вiдколи й нащо ти прийшов на свiт?
Чого тебе покликано на спит?
…Мовчать лiси, туманами повитi,
А ти, мабуть, живеш на цьому свiтi,
Щоб запитати вiчне джерело:
Чи ти було, як слова не було?
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »