Птах, що дарує мені висоту,
пес, який вірить в мою доброту,
дерево, щедре на зрілі плоди,
в пальцях розімкнута ніжність води —
всі ці ознаки моєї судьби
(все від піщинки ув оці — до скелі),
все пропливе, промайне каруселлю,
тільки побачу, та тільки ж побачу,
як безголосо хто-небудь плаче.
В білих долонях горе холоне,
терен зростає з чистого лона,
трухне усе, що не візьмеш у руки,
голос січеться на здрібнені звуки —
всі ці ознаки моєї розпуки
(все від сльозини до чорної муки),
все відпливе, відхолоне, відлине,
світ почленований стане єдиним,
тільки побачу, та тільки ж побачу
всепоглинаючу радість дитячу.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »