Відхилялось чисте небо —
жовтий полог йшов у літ,
і світився в півня гребінь
під вікном, як первоцвіт.
Дивно нам сьогодні зранку
вряд продмухувать шибки
й замість солоду у склянки
класти липові листки.
Й крихти терпкості не чути —
чи ж воно так й має буть,
коли губ торкнеться сутінь
чи вишнева каламуть?
Що ж, настоїм в лампі світло,
ним окропим всі кути,
де зберігся запах літа, —
щоб не знати гіркоти.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »
На циферблаті час ганяє люто стріли, і сиплеться пісок з пощерблених трибків, і вороння летить крізь простір прогорілий, летить на сто сторін, на тисячу віків…
Читати далі »