Проводжаючи друзів до Києва,
із весни – у можливу сльоту,
на вокзалі столів не накриємо,
а тим паче – в аеропорту.
І цілуємось тричі, як водиться.
Дивно так улаштований світ,
що рідню проводжати доводиться
чужих і до рідних воріт.
іти ми себе проводжаємо
з тим. хто їде, летить чи пливе,
з тим. кого ми навік поважаємо
і хто нашим життям поживе.
Залишишся. Та будеш бродити сам
там в батьківській омріяній млі –
бо найвище в тім щастя: зустрітися
сам з собою на рідній землі!