Пробач мені, щаслива рідна мово,
що серед слів тужливих і живих
не можу я знайти для болю слово –
від давньоруських до письмен нових.
Та десь поетики, що спокою не знають,
що не вмовкають й на єдину мить,
всі паші болі в пісні оспівають
й розкажуть нам, як нам воно болить.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »