Посидіти я хочу біля хвиль,
щоб там був шторм, а не солоний штиль.
Той шторм, який думок не оглуша,
щоб там були бунтарство і душа.
Щоб шторм камінням кидав увсебіч,
щоб зорі з хвиль злітали в небо, в ніч.
Щоб шторм не знав – де небо, де межа.
І ти сиділа поряд, як душа.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »