Посмiхнися, брате мiй. Свiтає.
Помiж нас i протягу нема.
Тiльки пекло, що здавалось раєм.
Тiльки кров подушена й нiма.
Там, де вже немає i не буде,
Там, де мати вже й не вигляда,
Слово ляже грудкою на груди.
Нами стануть небо i вода.
Бог нас не розсудить, а спитає.
Мати й не спитає — пригорне.
Посмiхнися, брате мiй — свiтає.
Все минає, брате. Все мине.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »