Помножене життя і – на життя.
А вітер за вікном, немов серцебиття.
І пада дощ у вальсі наготи.
Усе це – ти...
В ласкавім затінку морських могутніх хвиль.
А там – печаль. Печаль – як штиль.
А тут вітри, немов серцебиття.
Твоє життя. Моє життя.
Помножене життя і – на життя.
Поділене життя і – на життя.
А лист осінній на усі ліси,
немов пташок недавніх голоси,
відлуння їх і їх серцебиття.
Я головою на твоїх колінах.
Безмежний світ. Листків серцебиття –
і їх печаль і світла, і нетлінна.
Твоє життя. Моє життя.
Поділене життя і – на життя.
Моє життя...
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »