Помаленьку, якось помаленьку
Нащо душі коли е тіла?
Московщино, мамо-зозуленько.
Навіть свиням ти допомогла.
Твій синок, який у пір’я вбився,
Мав право на степи й гаї,
На оте гніздечко, де вродився,
На "ку-ку", щоб вчили солов’ї.
Має правувати, має брати,
Знає про Мазепу й Бомарше,
Дозволяє навіть погибати
За своє могуче "бля вопше".
Не хропіте, мамо.
Цитьте, діти,
Поки сторч літаєте вві сні.
Бо чогось притьмом осиротіти
Хочеться
невдячному
мені.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »