Павло Гірник

Поїздам, що ідуть

Поїздам, що ідуть,

так ідуть, що собі ремигають,

Де ти спав сам на сам на своєму

чужому плечі,

Засвітися на мить,

як порожня зоря понад гаєм,

Заспівай собі сам,

як здуріла сова уночі.

З каяття, із покути,

з останнього лютого слова

Постають небеса, під якими

тобі перейти.

Просто йдеш не додому, а в ніч,

і отак безголово,

Наче вже не впізнаєш ніколи —

це ти чи не ти.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.