З А.Вознесєнського
Не славні не корівні,
Не трону прошу, не платні —
Пошли мені, боже, рівню,
Хто б міг підспівати мені.
Прошу не кохання краденого,
Не почту, не орденів —
Товариша, боже праведний,
По долі пошли мені.
Щоб мав би із ким насуватися
Піснями серед степів.
Для серця, не для овацій
Звести на два голоси спів.
Щоб хтось мене хай не часто,
Та все ж зрозуміти міг.
Із губ моїх взяв, як причастя,
Царапнутий кулею ріг.
І хай мій напарник співочий,
Забувши, що кликав мене,
В суперництві серед ночі
Ножаку мені зажене,—
Прости йому. Хай до гроба
Один би проскнів між стін,—
Пошли йому, боже, другого —
Такого, як я і він.
То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих…
Читати далі »
Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів…
Читати далі »
Неначе йду, а ти за мною вслід — Бігом, бігом, спіткнулася, упала!.. А я й не втямлю, чи палає глід, Чи ватри на узліссях на Купала…
Читати далі »
Піла скрипка, гикав бубон, Сонцем квітла флейта. Сакс надутий товстогубе Ледь за ними плентав…
Читати далі »
Щоб знало межі недолуге бидло Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали ідолом І високо поставили в степу…
Читати далі »