Співає срібна стежка на межі.
Турецький місяць ляже на порозі —
Освітить хату в білій паранджі.
І вийде звідти чарівниця чорна,
Внесе дрівець, запалить у печі.
І п'яний спів сільського недочорта
Свистітиме арканом уночі.
Самотній огник темряву проколе.
Гудуть вітри на різні голоси.
Закляклі будяки на видноколі
Беруть зів'яле небо на списи.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »