Перецвіли квасоля й гарбузи,
Чуби на совці сушить кукурудза,
І молоденький сонях при дорозі
На тичку сперся, як мандрівний дяк.
Ходімо, брате, поки з головою!
Пощо тобі оця городня слава,
Яку перелузаєш з горобцями,
Якось задерши носа догори?
Лише сьогодні крапля золота
Летить від сонця навперейми грому
І нашу кров грозою напува,
А завтра…
Завтра молодість мине,
Завзяття згорне вироблені крила,
І вперта шия, спечена до краю,
Чекатиме ледачого ножа…
Ми вільні, брате, вільні й молоді,
Бо назавжди повірили у сонце,
І хай осліпнем, дивлячись у небо,
Але голів не схилимо…
Ходім!
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »