Озовись, побратиме, в чужій стороні…
Ще твій слід на дорозі не стерся,
Де ворожать зірниці на власнім вогні,
Пропікаючи зболене серце.

Ще ти долі сварливій даєш одкоша,
Щоб за поли тебе не хапала.
Ще у мандри береш, — бо козацька душа, —
Вишиванку, сопілку й кресало.

Ще полям і могилам вклоняється мак,
Ще Славуту пісок не завіяв.
Ще на кручах рипить, як порожній вітряк,
У сльотаву негоду пра-Київ.

Озовись, побратиме! Ще слід не прочах
По тобі у піснях сумовитих.
Я впізнаю тебе між людей по очах,
Якщо є ти на білому світі…