Отак собi — собi й собi.
Лiпися, свищику, без мене.
Твої тенета голубi,
Твої обiйстячко зелене,

Довiчний суд i вiчний рай
Побiля Мотрi чи Горпини.
Зужитi, брате. Грай — не грай,
А тiльки дмеш у власну глину.

I казишся вiд голосiв,
I прикликаєш рiдну душу,
А лiпиш — Господи прости! —
Якщо не свищик, то гладущик.

Не стань, не бiгай, не роби,
Нi роду, нi душi, нi хати.
Отак собi — собi й собi.
Свистаймо, брате.