Стриножиш віщий голос,
Тоді наллєш душі… А там
Нехай поб'ється чорний голуб
У вікна храмам і хатам,
Нехай горює, хай гордує,
Хай п'є гноївку і сечу,
Нехай себе в собі полює
І ставить сам собі свічу,
Хай посміхається в люстерце,
Де відбивається вода…
Отак!
Ні пам'яті, ні серця,
Ані гілляки для гнізда.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »