Олена Теліга ще в ранній молодості зачитувалась українською, російською та чеською поезією, під її впливом удосконалювала свої засоби поетичного вислову, техніку віршування. Захоплена творами українських неокласиків, неоромантиків, творами таких російських модерністів, як Блок, Бєлий, Єсенін, Ахматова, Олена Теліга намагалась творити вірші ясні, прозорі, ориґінальні, досконало оформлені, її кожний новий вірш — це якесь нове досягнення у шуканні досконалості форми, краси, гармонії.
Перші вірші Олени Теліги-студентки були плодами молодечих поривів, туги за далекими обріями, повільного усвідомлення себе, української пореволюційної дійсності, зродженої на скривавлених побоїщах, на емігрантських бездоріжжях, попелищах надій і мрій.
З кожним новим віршем та поетка-вигнанниця краще володіла українською мовою, щораз більше виявляла талант мистецтва слова, що творить свідомо, дбайливо, вдумливо і щораз більше розуміє роль і значення своєї творчості в суспільстві.
Олена Теліга почала писати вірші ще як учениця гімназії. Твори її ранньої молодості родилися з радості життя, любові до нього, з віри в красу і вартість існування. У вірші «Радість» поетка-студентка зізнавалася щиро, що коли вона йде вулицею, їй хочеться танцювати «козачка». Хоча за молоденькою поеткою, як тінь, ходила туга за вітчизною, вона, мандруючи крізь біль розлук і радість стріч, наперекір усім ударам долі постановляла:

Придушу свій незмінний спогад,
буду радість давати й сміх.
Тільки тим дана перемога,
хто й у болю сміятися міг.
(«Гострі очі розкриті в морок»).

Топчуть ноги радісно й струнко
сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам,
в день такий цілим натхненням жить,
А душа вклоняється просторам
і землі за світлу радість жить.
(«Літо»).

Ти приймеш знов життя
і так захочеш жити!
Його пізнати глибоко, до дна!
(«Життя»).

Тематика творів Олени Теліги поширювалася, збагачувалася. Від особистої лірики вона щораз більше переходила до громадської поезій. Тверде життя вигнанки було її вчителькою, а любов до втраченої батьківщини була її музою.
Під впливом тієї вчительки й музи Олена Теліга шукала не лише досконалої форми своїх творів, але й форми, стилю свого цілого життя, вчилась розуміти вагу чеснот, прикмет, що могли б зродити новий тип сучасного українця. У вірші «Відповідь» вона накреслила образ того новітнього українця здобувника, войовника, якого характеризує не ніжність, кволість, сентиментальність, але мужня суворість, строгість супроти себе і безоглядність супроти ворогів, здібність ударити там, де треба вдарити. Те прагнення суворости супроти себе, шукання згоди, гармонії між словами й ділами наказували поетці перейти від слів до чину і славити чин у таких віршах, як «Сучасникам»:

Не треба слів.
Хай буде тільки діло.
Його роби спокійний і суворий...

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора.
О краю мій! Моїх ясних привітів
не діставав від мене жодний ворог!

Той святий вогонь ентузіазму, запалу, любові до свого краю, який палав колись у грудях Жанни д'Арк, й примусив її взяти до рук меч, провадити військо до бою, той вогонь охоплював щораз більше душу й серце Олени Теліги, родив її поетичні твори, її діла революціонерки.
На жаль, у вирі війни, на вершинах свого життєвого досвіду, збагачена знанням української дійсності, талановита поетка не встигла передати в літературних творах своїх переживань, вражень, думок із останньої доби свого життя.
Олена Теліга прожила тільки тридцять сім років, тому й невелика її літературна спадщина. Але хоч життя цієї поетки і коротке, літературна спадщина її має в собі ті цінності, прикмети, за які щораз більше уважається її символом, ідеалом української жінки-героїні.