Одмучилась. Затуркана була.
Ходила по селу курчам підбитим.
Сама в труну, як у траву, лягла.
Труна – мов латка гола серед жита.
Вона була стара і нестара.
Та на виду у всіх, бо – некрасива.
Сміялася з рудої дітвора.
А тепер побачили, що сива.
Не лишила по собі дітей.
Помин не сумний і не багатий.
Та чомусь набилося людей
до її скаліченої хати.
А над латкою схилилися жита.
І над нею зажурився кожен.

Бо на її скалічене життя
у кожного були години схожі.