I.
Вночi, мов пугачi, повiдлiтали смутки:
Знов бiля мене ти, знов бiля мене ти.
Знов бачу вiч твоїх блакитних незабудки,
Що за розстання час устигли розцвiсти.

Не прагну бiльше я нiчого, вже нiчого.
Мiй демон сум заснув край тебе бiля нiг.
Я через тебе так терпiв, тужив так много,
Ти усмiхом своїм сплатила бiль менi.

Вже пiзня, темна нiч, вже твої очi соннi,
Але не йди на сон! По роковi розстань
Так хочеться ще раз почути, як долонi
Твої лелiями впадуть менi на скрань.

Я забагато слiв сказав тобi любовних
I забагато я листiв писав з чужин,
Та ти не йди на сон, бо все, чим серце повне,
Розкаже аж тепер мiй погляд, мiй один.

Не йди заснуть, не йди. Навiщо сон i мрiя?
Хвилина ось така менi найкращий сон:
Я бачу знов тебе, нас двоє... вже зорiє
I ранок дивиться ласкаво до вiкон.

II.
I як тебе молить, i як тебе благати,
Щоб душу ти менi розкрила в тишинi?
Я знаю, що твiй дух – немов Сезам багатий.
Але ключiв оддать менi не хочеш, нi.

Нераз твiй блиск очей, трагiчний тон у пiснi
Розказують, що ти – вогонь незгаслих зiр.
Чому ж для свiта ти така, як в ночi пiзнi
Краплина зимних рос на шпилi гордих гiр?

Я знаю: спокiй твiй не цвiль, не мертва глина,
Твiй голод не такий, мов криги ледянi.
Твiй спокiй народивсь iз болю, як перлина,
Що родиться зi слiз у моря глибинi.

Нелегко все носить холодну маску мертву,
Тож хилиться твiй дух у ярмах самоти.
Повiр! Спалю тобi зi жертв найвищу жертву,
Лиш браму вiдчини в твоє свята святих.

I святотатцем я, повiр, повiр, не буду,
Не окраду святинь, щоби безчестить їх.
Я прагну раз в життi пiзнать найбiльше чудо:
Що душi двi – одно, що меж немає в них.

III.
Заснула ти, лежиш в дрiмотi сонна,
Всмiхаючись до привидiв i мар.
Я певний: так лише всмiхалася Мадонна,
Як снилось їй, що син її то – цар.

Уста твої тремтять у неспокої,
Розхиленi в болючий вираз так,
Немов уста дитини боязкої,
Як скаржиться, що мама не верта.

Заснула ти. Хвилюють груди юнi,
Тремтять, дрижать, як в чашах двох вино,
Коли уста сп’янiлої красунi
Торкнуться чаш весiльних жадiбно.

Заснула ти... Я схилюсь у покорi...
Та не торкну цiлунком уст нi вiч,
Хай сниться той, що нiжну пiсню творить,
Тобi у мент цей. Добра нiч!