Нема ні роси, ні води,
Глузує орда над юрбою.
Навпомацки ручку знайди
У сутінках болю.
Карбуй достославні діла
Цього опалимого тіла.
Пиши, як душа полягла.
Як голову зірка прошила,
Як очі видющі твої
Стягали червоні тумани…
Ви помовчить, солов’ї.
Драстуйте, мамо.
Подякую Вам за свята,
За латку озимого жита.
За те, що ніхто не спита,
Як маю себе пережити,
Як самота переп’є
Друзів, дороги і статки…
Мамо, я вічно твоє
Жайворонятко.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »