Павло Гірник

Не пожив, не відбув, не відбувся

Не пожив, не відбув, не відбувся,

не стався собою.

Написав і затявся. Заплакав,

але написав,

Так, як падав у безвість хмільною

усім головою,

Як ножа поховав, а тоді ще й коня напував.

І не охляп, а босо, цілуючи

очі й копита,

Промовляючи — коню мій, коню,

це ти або я —

Прокидався і знав, що не вбити

і не зупинити,

Що ніколи, ніде і нічого

нема й не спиня.

І не станеться.

Боже, навіщо оті гнойовища,

Два дахи над плечима

і вкотре схололі світи,

Як однаково — нижче воно

чи воно тобі вище,

Як нарешті мовчиш, але йдеш,

бо не вмієш не йти.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle