Нарешті, сину, відпочину
І відсахнуся.
Сам на сам.
Немає ні жалю, ні спину
Отим забутим голосам.
Не так, не можеш і не мусиш,
Але пройди і не впади!
На цьому світі маєш душу
Не більшу від ковтка води.
Але дійти, але здолати,
Сльозу спинити кулаком.
Не знати, сину, а впізнати
І поділитися ковтком.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »