Ми з тобою тихо переїдем –
містом на волах везем свій крам.
Будуть заздрить нам міські сусіди,
як по-хутірському гарно нам.
Буде пахнуть сизими ярами,
буде пахнуть сивим полинцем –
буде пахнуть Підопригорами,
із дитинства явленим сільцем.
Як тут не радіть, не дивуватись:
долею куди нас завело –
в'їхало на поверх на дев'ятий
невеличке затишку село...
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »