Ми не самітні, мами, з вами,
бо то іще не самота,
коли над нами, наші мами,
ваш спів самотній ще вита.
І він то плаче, то щебече,
немов луна далеких днів,
немовби забавка малечі,
немов зітхання для синів.
Ми не самотні, мами. З нами
та ваша пісня золота.
Ми не самотні: з нами – мами,
бо з нами ваша самота...
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »