Павло Гірник

Маємо, доле, свободу і вічну журу

Маємо, доле, свободу і вічну журу.
Маємо щастя, яке не мина, бо єдине —
Подумки, пошепки досповідатись Дніпру
Серцем, очима і словом твоїм, Україно.

І Трахтемирів, і Заруб, і ти, ковила,
Броде Татарський і кості, підмиті водою,
Благословіть на дорогу, яка б не була —
Чорною, білою чи від пилюки рудою.

Ви, не розвіяні часом і лихом слова,
Ви, не дотовчені ціпом і стресами нерви,
Тут, на вітрах і вогнях, де лягає трава
На голоси, на віки, на чуби і шедеври,

Дайте напитися волі, що світ продима,
І наодинці почути, як важко — бідою! —
Камінь росте на могилі і гусне пітьма
Там, де пороги ростуть під ясною водою.

Хай нахиляє

траву забуття

не роса —

Дужчає вітер, і мова стискається важче.
Дайте почути, як в серці клекоче гроза,
І не питайте — востаннє чи напропаще!

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle