Менi не жаль, менi не жаль,
Що Вам оддав я мрiю кожну.
Душа в Вас чиста, як кришталь,
I Вам до смерти вiрить можна.

У кого руки, як у Вас,
У кого усмiх – небо ясне,
Той, хоч прийде розстання час,
Не сплямить все святе, вчорашнє.

Але так жаль, так жаль менi,
Що Ви зi сну мене збудили,
Що згинув спогад любих днiв,
Як в снiгу жайворон безсилий.

Але болить душа, болить,
Що лист Ваш словечком проклятим
У кожну мить мов не велить
Злiтать до Вас думкам-вiрлятам.

Але так жаль, що в пiзню нiч,
Як сум на душу тiнню ляже,
Не можу пригадати стрiч,
А згадую письмо лиш Ваше...

Але так жаль, так жаль тих днiв,
Коли, мандруючи свiтами,
Я думкою до Вас летiв
I мандрував без Вас, а – з Вами.

Тож вибачте менi той грiх,
Що моє слово, як з отрути:
Ваш лист убив мiй юний смiх,
Тож як менi той лист забути?

Вiдень, 1929 р.