…А як впали гуси на поле, бо крила їм пообмерзали,
то багато хто з киями тоді ходив бити.

З розмови

Чуєш, брате соколику, відлітали гуси…
Вже й поля позамерзали, і дощі загусли,

Вже й морози невсипущі підпалили крила.
От і впали біля хати старого Кирила.

Похилили голівоньки, край дороги стали
І дзьобами до порогу сніги прогортали.

— Що ж ви, гуси-гусенята, поморили тіло?
Підрізатиму вам крила, аби не летіли.

Продаватиму у місті цілісіньку зиму,
Купуватиму на старість добрячу лозину

Та й битиму себе, дурня, аби не ридати…
Стали гуси його сльози дзьобами втирати.

Зимували, домерзали у дідовій хаті,
А старий ходив по людях пшениці прохати.

Насміялися сусіди із дурного діда —
У самих щербата ложка суха до обіду,

І самих нужда здавила — куди твоє діло!
…Гуси тислися до діда і крилами гріли.

До весни таки діждали, знялися над ставом,
А старенького по тому за літо не стало.

Чуєш, брате соколику, — село стороною.
Нема кому в цілім світі піти за труною.

Налетіли дикі гуси, натрудили крила,
Все шукали-виглядали старого Кирила.

Чи їм тіло поболіло, чи неба замало,
Чи почули, як над дідом земля западала?

Ой ви, гуси-гусенята, птахи перелітні!
Не знайти вже вам Кирила на оцьому світі,

Не поплутати дзьобами сухенькі сивини,
Не зігріти у могилі крилами своїми…