Прекрасний був у нас спеціаліст.
Ласкавий. У тоненьких окулярах.
А як прекрасно він літав на хмарах,
хоч був не фантазер, а реаліст.
Він хмару видував із окуляр,
й летів собі кудись у Нар'ян-Мар,
і через Африку надвечір повертався,
в пилюці весь, як чорний негр, з'являвся.
І відпустивши на ночівлю хмари,
додому йшов, сховавши окуляри.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »