Якої ще мені журби,
Якої кручі над очима?
Уже не крилонька ростуть —
Сама калина за плечима.
Уже скидає самота
Зі слів непранки празникові,
Уже останні цвіркуни
Весільну тнуть на будякові,
А там і голос попечуть
На передчасному морозі…
Спасибі, доленько моя,
Що пожурилися в дорозі,
Що в тому вічному житті
За далиною голубою
Лишили стежечку в росі,
Л не покоси за собою…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »