Як би ми походами ходили
тричі миролюбної війни!
Як би замість однії могили
мати три веселії жони!
Як би мати сто вусатих друзів!
Й сто мільйонів мати матерів!
Щоб калина все горіла в лузі
й селекційний космос не горів...
Рідна земле, мати-Україно,
що ж це я стою одинаком,
на твою сумуючи калину,
і сльозу стираю кулаком?..
Л учора у московськім гурті,
де пісенно мовились слова,
враз згадав, як у гобійській юрті
нам монгол кумису наливав,
і мене його вжалила доля –
стокілометрова самота...
А чи стокілометрова воля,
що літа і шляху не пита?!
Що ти хочеш, душе, що ти хочеш
на шляху людських миротворінь?
«Тільки ночі, золотої ночі –
сонячних між ночі озорінь;
а іще – майбутнього людині,
що не мріяв цар а чи паша;
а іще – сто барв в одній росині...»
Невситима ти єси душа!..