Я одяг твій цілую, як осмуту;
я тебе не бачу вже давно;
тих зітхань хвилину, як покуту,
п'ю нектар впереміш з полином –
подихів хвилину незабуту;
я тебе не бачу, а вікно
все темніє і темніє – в смуту,
в чорну ніч впадає, як в отруту;
я тебе не бачу вже давно;
я цілую одяг, мов незрячий,–
поцілунок навсібіч гарячий;
я тебе не бачу вже давно;
і твоя звичайна одежина,
лебедине платтячко – пір'їна,
відліта і відліта в літа –
і нечутно щось мене пита:
«Що для любові – вірші чи любов?
Слова очей? Долоні тиха мова?
І мовчазна у подихах розмова?
Що для любові?..»
Є лише любов!