Я не знаю, що зі мною сталось.
Припаду губами до колій,
упаду грудьми на власну жалість
і чолом – до всіх холодних стін.
Покладу долоню я на небо,
покладу, як на твоє плече.
І сльозою кожною до тебе
притулюсь, аж небо обпече.
Я не знаю, що зі мною сталось.
Припаду губами до колій,
упаду грудьми на власну жалість
і чолом – до всіх холодних стін.
Покладу долоню я на небо,
покладу, як на твоє плече.
І сльозою кожною до тебе
притулюсь, аж небо обпече.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »
І ніч. І моря шум – грудей могутній подих, мов десь у темряві там велет-чоловік аж по морському дну ногами вперто ходить, шукаючи когось уже которий вік…
Читати далі »