Із забавки все почалось – любов!..
Та іронічно поглядала доля:
«Наївні, думають – на все є божа воля...»
Всміхнувшись, відвернулася, либонь.
Коли ж ізнову погляд ізвела,
то мало доля з подиву не впала:
у тих у двох дітей було чимало –
до чого забавка людей тих довела.
Й подумала: «Нехай же буде так,
нехай і далі забавка триває...»
Прекрасно буть на світі двом, однак
коли їм доля жить не заважає...
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »