І ворон кряче, і дівчина плаче,
І сатаніють мертві і живі.
З яких доріг вертаєшся, козаче?
Чия ото китаєчка в крові?

Постава горда, булава — найвища,
До неба — крок, до безуму — ковток
Чи ти коли питав себе, навіщо
Безсмертну душу зопалу потовк?

Гуляй, козаче, бо така гостина.
Шляхетні строї, вічні кольори.
Сідай і пий за волю України,
Але чужу китайку прибери.

Якої ще, якої тобі правди?
Цитуй Тараса, згадуй Палія…
Невже на бидло не буває ради,
Окрім гілляки, пса і нагая?!

Китайка в житі, жито при долині,
А з того жита будуть калачі…
Якої ще, якої України?
Хіба Шевченко стогне уночі.

Народе мій, твій блазень коло тебе
Але в своїй затьохканій душі
Лиши мені бодай краєчок неба.
Оту мені китайку залиши.