І тільки жар підків упав на луки —
Серпневий кінь прогупотів у ніч.
Не вичахай, пречиста моя муко,
Такою ти й судилася мені.

Люблю тебе. А все ніяк не звикну.
Так само в невщухаючу грозу
Я цілував би пустку в чорні вікна,
Губами випікаючи сльозу.

Ти блискавка, якої не вблагати.
Та громом обізватись не мені.
Сивіє жар осіннього багаття.
Л вітер попіл сіє по стерні.

Минем і ми, як спалахи сліпучі,
Як серпень цей, завійний, мов юга.
…Палає пустка на самотній кручі —
Вогонь до мене руки простяга.