Говорилось аби

і не дбалось, але надавалось.

Наче йшов коло

Львова, що вчора ще Києвом був.

І не мова — а так,

підсвідомо наслуханий галас —

Але де — у корчмі, у дорозі?

Не знаю. Забув.

Бо нічого не знаю.

Пісок вже мовчить коло скроні,

І вода як відлуння тече,

а напитись нема.

Озирнись і подай мені

руки терпкі і холодні,

Я тобі помовчу,

мене більше ніщо не трима.

Я усе поховаю

ще й землю тоді зарівняю,

Ні хреста не поставлю,

ні каменя, ні патичка.

Хай ніхто не питає,

як шаблею землю копаю,

І яка ти була, і яка ти,

яка ти, яка…