Анатолій Таран

Генії світання

Що ж, поети – генії світання,
ведемо себе, як дітлахи?
Віршування, ніби вшанування
власної гордині і пихи?
Ситості душі і недороди –
все сприймаємо не в серці – на столі.
Ні, не лоскотунчиком народу –
наше місце на оцій землі.
Не проспати все і не приспати –
день сумлінням власним розбудить.
Бо поета лиш Вітчизна-мати
для народу може народить.
В душу глянь своїм пекучим оком,
не отверзи для олжі вуста –
стань на мить хоч на одну пророком,
крок зроби і попереду стань.
Що там буде – слава чи зневага,–
не за те хай плоть твоя тремтить.
Ніч є, день, щоб зважувать на вагах.
А світанок – щоб вперед світить!
Що ж, поети – генії світання,
ведемо себе, як дітлахи?
Віршування, ніби вшанування
власної гордині і пихи?

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle