...Я не співець чудової природи...
П. Грабовський

Дивлюся з жахом на мої дерева –
у них була моя душа жива:
дуби на мене рвуться з риком, ревом,
верби нейтронна бомба дотліва.
О квіти, квіти – вас не дожаліти,
ваш цвіт пече трутизною вогню.
Трава незримі залишає міти,
бо вся вона з пекельного жалю.
З якої все це виверглось утроби?!
Собі явили істину лиху.
А вітряки гуркочуть на Чорнобиль,
і жорна душу трощать на труху.