Дитинство стражденне і юність похмура,
а ще ж було далі – за тим і за тим...
Ми звикли: Шевченко – це гнів і зажура.
Невже він ніколи не був молодим?!
Між наших дідів, і батьків, і між нами
на всіх п'єдесталах і біля сердець
іде він і піде і там між синами,
усе сивоусий, борець і мудрець.
Він дивиться мудро край рідного поля
на плем'я нове молодо-молоде.
Він батько навічний, така його доля,–
він батько народу, він батько людей.
І, предку, послухай. Нащадку, озвися
до нашого батька, бо він серед нас.
Такий молодий у нас прадід Тарас –
його ж ще ровесник й на світ не з'явився...