Дитинний світ. Кохання. Рідний край.
А потім вже – суспільні землетруси.
Ти водночас вселився в пекло й рай –
в князівство серця і в думок улуси.
Вітчизна це. Інтим не для ікон.
Розділена на всіх і неподільна.
І навіть смерть – всесильна, а не вільна
порушувать її земний закон.
І навіть прах не звіється в вітрах.
Минуле діє радіоактивно –
нехай воно не ввергне в страх і в крах
все те, що жити на землі повинно.
Ти поселивсь одразу в пекло й рай.
Ти розхитав суспільні землетруси –
сердець князівства і думок улуси.
Дитинний світ. Кохання. Рідний край...
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »