Дорого вранішня моя, високі трави!
Вечірня доленько моя, озиме жито!
Гуде палатки вицвіла держава,
Всіма дощами свячена та бита.
Ще почаклує навесні моя природа,
Громи і повені душі в її пролозі.
Святися,
непоганьблена свободо,
В старій палатці і новій дорозі!
Тобі, Вітчизно, під всіма вітрами
Судилося чекать і ворожити:
Дорога вранішня твоя — високі трави.
Вечірня доленька твоя — озиме жито…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »