День лапатий.
М’ята коло хати.
Соняшник, що сам собі підріс.
Світ картатий, небо волохате,
Любий ліс, кудлатий від беріз.
Що там, як там, буде чи не буде,
І чому, і звідки, і коли…
Всі свої шаленства і облуди
У циганську голку засели.
…Гаптував колись обруси долі.
В небуття дивився до сльози…
Полатай мішки під бараболю
Й мовчки поклади під образи.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »