Далі — дорога додому.
Хата моя по війні.
Вирви й окопи, що мають постати землею.
Жінка, яка мені мати, бо жінка.
За нею —
Отвір в стіні.

Тут будуть двері —
отам, де поріг не зітлів.
Тут будуть вікна —
отам, де навиліт прошило,
Тут буде погріб, тут — цвинтар, а тут буде хлів,
Тут будуть ніж, і сокира, і вила.

Буду і я. Буде мати давитись з вікна.
Будуть сусідські собаки цей
двір пильнувати.
Прийдуть вітри з попелища, де
сталася хата.
Мовчки мені і матусі налиють вина.

Проводи, мамо. Ми знову зустрілись.
На гробі.
Холодно, мамо, — сивію.
Не знаю, де світ.
Плачу вночі, бо старію. Нічого не роблю.
Так мені стерпло,
що навіть душа не болить.

Проводи, мамо.
Такі мені проводи, мамо,
Наче не квіти несу, а саму жаливу.
Я ще подужаю, мамо,
я, мамо, повстану,
Вже не ладнаються, мамо,
ще, мамо, живу.