Чого це я знову?
Стискається час
І далі — ні неба, ні Сина.
Отак, по-живому, —
а в жилах у нас
Саме голосіння.
Якої ще крові, якого плачу,
Якого глухого одчаю,
Коли на усіх поминальну свічу
Потяв —
і ножа не ховаю?!
Така ж самота і така ж німота,
А більше нічого й не буде.
Невже на Голгофі, неначе Христа,
Розіпнемо Юду?..
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »