Бог його знає, як сонце
за хмару сіда,
Як добивається сон з України додому,
І прогортається час, і стоять,
як вода,
Чорні твої небеса у вогні золотому.

Дякуй дощам, які йдуть,
бо не вміють не йти,
Дякуй зорі, яка світить, бо має світити,
Дякуй за всесвіт і сплачений світ самоти,
Дякуй за осінь, щедрішу й теплішу за літо.

Йти, як дощу, повертатись додому, як сну,
Три самоти перебути і жити навзаєм.
Мати малесеньку, вільну, неголосну
Щиру молитву.
Навіщо? А Бог його знає.