Павло Гірник

А я боюся знати, моя пташко

А я боюся знати, моя пташко,
Що й ти колись засвітишся мені
Так само незурочено і тяжко,
Як срібна зірка в сивому вікні.

А я боюся нині розуміти,
Яка печаль між нами пролягла,
І чути вітер, скрижанілий вітер,
Що душу розтина на два крила.

Бо я не владний над тобою, мово,
І часом, проклинаючи знання,
Так стережуся сказаного слова,
Як блискавки, що цілить навмання.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle