Смутна оселя!.. В веселiй країнi,
В горах зелених, в розкiшнiй долинi
Мiсця веселого ти не знайшов,
Смутний спiвець! умирать в самотинi
В смутну оселю прийшов.

Звiдси не видно нi моря ясного,
Гомону з мiста не чутно гучного,
З бору соснового шум тут iде,
Гори лунають од вiтру буйного,
Часом де дзвiн загуде…

Стали в саду кипариси стiною
Оберiгати в оселi cпожою,
Лаври — неначе зсушила журба,
Тихо, журливо кива головою,
Вiттям плакуча верба.

Все тут журливе кругом сеї хати, —
Та найсмутнiшi отії кiмнати,
Де безталанний поет умирав:
Все тут забрали, що можна забрати, —
Смутку ж нiхто не забрав.

Вiкна тьмянії, мов очi слабого,
В хатi порожнiй самотньо, убого,
Висить свiчадо на голiй стiнi,
Mлою повите, — дивитись на ньогo
Сумно здавалось менi…

Тута останнi "о г н i д о г о р i л и",
Тута останнi "к в i т к и о б л е т i л и",
Тiльки зосталася муза одна,
Що не лишила спiвця до могили,
Тута витає сумна.

Тiло поета в далекiй чужинi, —
Там, у тiй самiй холоднiй країнi,
Серце на смерть отруїли його!
Смутная муза лiта в самотинi,
Кличе поета свого.