У дитячi любi роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вiк лицарства.

Тiльки дивно, що не принци,
Таємницею укритi,
Не вродливi королiвни
Розум мiй очарували.

Я дивилась на малюнках
Не на гордих переможцiв,
Що, сперечника зваливши,
Промовляють люто: «Здайся!»

Погляд мiй спускався нижче,
На того, хто, розпростертий,
До землi прибитий списом,
Говорив: «Убий, не здамся!»

Не здававсь менi величним
Той завзятий, пишний лицар,
Що красуню непокiрну
Взяв оружною рукою.

Тiльки серце чарувала
Бранки смiлива вiдповiдь:
«Ти мене убити можеш,
Aле жити не примусиш!»

Роки любiї, дитячi,
Як веснянi води, зникли,
Але гомiн вод весняних
Не забудеться нiколи.

Вiн, було, менi лунає
У безсоннi довгi ночi
I єднається так дивно
З вiзерунками гарячки:

Мрiє стеля надо мною,
Мов готичнее склепiння,
А гiлки квiток сплелися
На вiкнi, неначе грати.

Од вiкна до мене в хату
Червонясте свiтло впало, —
Чи то вуличнее свiтло,
Чи то полиски пожежi?

Що се так шумить невпинно?
Навiсний, безладний гомiн!
Чи в кровi гарячка грає,
Чи вiйна лютує в мiстi?

Чи се лютий бiль у мене
Тихий стогiн вириває.
Чи то стогне бранець-лицар,
Знемагаючи на рани:

«Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зiйди на вежу,
Подивись на бойовисько!

Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Чи над лавами ще в’ється
Корогва хрещата наша?

Коли нi, — зiрву завої!
Хай джерелом кров поллється,
Будь проклята кров ледача,
Не за рiдний край пролита!

Нi, я чую наше гасло
Ось воно все голоснiше...
Зав’яжiть тiснiше рани,
Шкода кров губити марне!..»

Так дитячi мрiї грали
Мiж примарами гарячки.
А тепер? — гарячка зникла,
Але мрiї не зникають.

I не раз менi здається,
Що сиджу я у полонi
I закута у кайдани
Невидимою рукою,

Що в руцi у мене зброя
Неполамана зосталась,
Та порушити рукою
Не дають менi кайдани.

Глухо так навколо, тихо,
Не шумить гарячка в жилах,
Не вчуваеться здалека
Дикий гомiн з бойовиська.

Так i хочеться гукнути,
Наче лицар мрiй дитячиx:
«Хто живий? Зiйди на вежу,
Подивися наоколо!

Подивись, чи в полi видко
Нашу чесну короговку?
Коли нi, не хочу жити,
Хай менi вiдкриють жили,

Хай джерелом кров поллється,
Згину я вiд згуби кровi.
Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита!..»

Ялта, 18. ХI. 1897